Не Франковий «Захар Беркут»
В український прокат вийшов повнометражний фільм режисерів Ахтема Сеітаблаєва та Джона Вінна «Захар Беркут». Стрічку створено за мотивами однойменної повісті Івана Франка.
Повість «Захар Беркут» (повна назва «Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII столітті») — історична повість про боротьбу у XIII столітті українського карпатського племені проти нашестя монголів.
Не будемо відкладати і скажемо зразу — фільм має не багато спільного з історичною повістю. Громадський конфлікт, який був у основі твору Івана Яковича автори фільму висвітлили мінімально. Через це режисерам адаптації прийшлося позбавити й усі інші конфлікти громадської, суспільної складової. Відтак усі проблеми у картині мають винятково сімейний, приватний характер.
Фільм починається з оповіді про родинне життя Захара Беркута, його дружини Ради (якої немає в повісті) та його двох синів — старшого Івана (який також не фігурує в повісті) та молодшого Максима. Але у Франка події починаються не з розповіді про Захара Беркута, а з епізоду полювання, на якому Максима запросили бути провідником. І саме полювання проявляє характери головних персонажів — рішучість Мирослави, лідерські здібності та сміливість Максима, а також міцність Тугара Вовка.
Але автори сценарію перевернули все догори дриґом і вийшло, що у фільмі йдеться вже не стільки про протистояння Тугара Вовка й тухольців та його зраду, скільки про родинне життя Захара Беркута.
Підпорядкованість сюжету приватним інтересам персонажів одразу понижує задум повісті «Захар Беркута». З іншого боку зрозуміло чому так сталося. Сценарій фільму писався не українцями, а людьми з Голівуду. В якому важко знайти стрічку, в якій сім’я не є в центрі оповіді. Масова аудиторія любить таке. Таку мелодраму все ж простіше продати за драму.
Мелодраматизація конфлікту привела до суттєвих сюжетних змін. І саме це зробило стрічку такою, якою вона вийшла – іншою. «Захар Беркут» типовий американський мелодраматичний бойовик. Відрізняють його лише українські мотиви.
Якщо ж дивитися на стрічку загалом, то перед нами цілком придатний для споживання фільм (це вже дуже добре), який може викликати інтерес широкої аудиторії. І рекомендований до перегляду.
Але чи таким ми хочемо бачити українське кіно? Оскільки такі проекти комерційно вигідні, то саме глядач винен у тому, що з цієї історії був викинутий громадський конфлікт. Тому просто хочеться порекомендувати кожному, хто переглянув цю стрічку – прочитайте і повість Івана Франка, якщо досі цього не зробили.