Наслідування у творчості. Паліндром. Франко. Львів
Нещодавно львівський репер випустив поп-альбом «Про сьогодні, завтра і вчора», чим шокував і публіку і критиків. Паліндром завойовував серця українських музичних критиків, які не жаліли теплих слів у адресу виконавця.
«Про сьогодні, завтра і вчора» – 11 треків, де є пост-панк, синт-поп, трохи речитативу, кавер на Степана Гігу та вірш поета-шістдесятника Івана Коваленка. . Є хіти та є пісні, які хочеться дослухати й пережувати, розібрати деталі лірики. Є слова «зара», «зупа» — гарна діалектика, яка давно проситься в музику. Це якщо поверхнево. Коли копнути глибше— то це поезія, поезія і ще раз поезія. Поезія по духу, а не за формою, бо за формою — це музична суміш.
Раніше казали, що репери не грають панк, а панки інколи йдуть в хіп-хоп. Але Кашляючий Ед (той, що репер) руйнує цей стереотип відриваючи іншу частину себе – Паліндрома (той, що заспівав у стилі схожому на поп-панк). За цими іменами стоїть багатогранна постать Степана Бурбана, який і є автором всіх вищезгаданих проектів.
Цей альбом — метафора до минулого (80-тих, 90-тих або й давніших часів), з якого герой прийшов у наше сьогодні. Прослуховуючи треки з першого до останнього, немов проживаєш власне життя: дитинство, юність, школа, перша любов, універ, доросле життя, проблеми з грошима, романтика, літня ніч, море.
Але справа у тому, що декому може здатися, що творчість Паліндрома це спосіб пропіаритися на ностальгії. Бо зараз у світі повертається мода на «олдскул». 80-ті, 90-ті вже стали популярними (найпростіший приклад — популярний серіал Дивні дива). Чому така талановита людина не старається створити щось нове а знову і знову повертається у минуле?
Звісно, будь-яка творчість — це наслідування більшою чи меншою мірою. Завжди так було, так є, і так буде. Перша поетична збірка Івана Франка називалася «Баляди і розкази». Майже так само зветься й одна з книг Адама Міцкевича – «Баляди і романси». Франко наслідував польського поета, захоплювався ним і писав як він. А потім «знищив» Міцкевича у статті «Поет зради». У ній Іван Якович доводив, що Міцкевич дволикий, підступний, ниций і своєю філософією вчить поляків бути такими же.
За цю статтю у Франка навіть стріляли під час вечірньої прогулянки Стрийським парком. Але не влучили. І добре, бо таким чином Франко пройшов шлях від наслідування до повалення ідола.
Мати кумирів у творчості чи житті – нормально, навіть добре. Бо таким чином ми дізнаємося, вивчаємо, наслідуємо, прогресуємо та перевершуємо.
Можливо, «Кашляючий Ед» уже повалив своїх ідолів, знайшовши самого себе у реп-музиці. Однак «Паліндром» – це віднайдення самого себе у всіх сенсах. Або ж дорога до віднайдення. Поки важко сказати.
Але новий альбом Степана точно не варто таврувати будь-якими неоднозначними словами. Навіщо це робити, коли у нас є його тексти, його контекст, його звук? Хтось бачить там наслідування, ностальгію, спроби піару. А хтось бачить музику з добрими словами, данину світовим музикантам та українським культурним діячам.
Але незмінне лише одне – ці треки не залишать байдужим поціновувача будь-якого музичного жанру, а слухати їх так само приємно, як і спостерігати за життєвим розвитком їхнього автора – Кашляючого Паліндрома Бурбана.